Проща – екзотична екскурсія чи шлях до Бога?

Туристичні тури, екскурсії, подорожі вихідного дня відкривають перед нами можливість пізнати багатоманітність і красу світу, інших міст, країн і народів, що їх населяють. У наші дні відродилася і стала популярною також традиція паломницьких подорожей, прощ. Та, проте, не кожна людина розуміє відмінність між першим і другим, тому Патріарший паломницький центр УГКЦ спробував всім цікавим допомогти зрозуміти, в чому ж, власне, полягає різниця між паломництвом, прощею і туристичною екскурсією.

Проща, паломництво – це подорож із особливими пунктами відвідин, якими є святі місця. Місця, з якими пов’язане земне життя Господа Ісуса Христа, Його Матері Пресвятої Богородиці, апостолів, святих Церкви, місця, прославлені подвижницьким життям монахів і монахинь, місця, де зберігаються і являють Божу силу чудотворні ікони та інші християнські реліквії. Це не просто поїздка задля задоволення чи нових вражень, а насамперед один із способів Боговшанування. Саме ця головна мета відрізняє паломництво від будь-якої іншої мандрівки. Бажання зустрітися з Богом на місці його особливої прослави і об’явлення, відчути Божу силу і наблизитись до Нього через дотик до святині – вирізняє паломника від будь-якого іншого мандрівника.

Християни вирушають в паломництво з різними намірами:

• хтось прагне духовного очищення і вдосконалення, зміцнення віри; хтось шукає благодаті й благословення перед важливими змінами в житті;
• хтось прагне фізичного й духовного зцілення для себе або своїх рідних, ласки дітонародження чи щасливого одруження, хтось виконує обітницю, яку дав Богові, чи сповняє покуту за власні гріхи.
• Та всі ці наміри об’єднує одне – людина прагне зустрітися з Богом і для цього, бодай на якийсь короткий час, покидає все звичне і йде за Ним.

Паломництво – це завжди надзвичайна подія в житті людини, яку важливо пережити з якнайбільшою користю для душі. Цьому може сприяти певна підготовка до нього.

1. Вирушати в паломництво бажано в стані примирення з Богом, до якого приходять через таїнство сповіді. Однак далеко не кожна сучасна людина, яка вирішила відвідати святі місця, вже є уцерковленим християнином, що регулярно бере участь у богослужіннях і таїнствах. І це зовсім не перешкода для участі в паломництві. Адже на прощу з групою прочан завжди відправляється священик-духівник, який не тільки здійснюватиме молитовний супровід прощі (наприклад, організовуватиме читання Святого Письма під час відпочинку, молитву на вервиці, Ісусову молитву, благословлятиме трапезу тощо), не тільки зможе дати духовні й практичні поради, пов’язані з ушануванням святинь, – священик зможе також прийняти вашу сповідь кожної миті, коли ви відчуєте в цьому потребу. Бо дуже часто відвідання святих місць налаштовує людину на покаяння, пробуджує гострий жаль за гріхи, зроджує особливе бажання очистити свою совість і тим наблизитись до Бога, навіть тоді, коли в паломництво вона вирушала без цих духовних настроїв і намірів.

2. Присутність священика, який очолює прощу, дасть змогу також взяти участь у богослужіннях безпосередньо у святих місцях: храмах, монастирях, перед чудотворними іконами, мощами, прийняти святе Причастя в цих пам’ятних місцях особливої Божої благодаті.

3. Молитва і піст у період підготовки до прощі, а також і під час самого паломництва дадуть змогу зосередитися на меті вашої святої мандрівки, наповнять її справжнім сенсом Боговшанування. Уже сама проща, в яку ви свідомо вирушаєте, покидаючи свої життєві клопоти і турботи, є подвигом задля Господа, але доповнена молитвою і постом, вона дасть змогу паломникові пережити її як особисту зустріч із Творцем, отримати ще більші духовні плоди, які по поверненні з паломництва тривалий час підтримуватимуть його дух. Такими молитвами можуть бути молитва на вервиці, акафисти або улюблена молитва паломників, відома під назвою Ісусова молитва.

Сьогодні не існує якихось спеціальних вимог щодо паломницького посту, кожен сам вибирає для себе міру утримання від звичного способу життя: хтось під час прощі утримується від м’ясної чи навіть і молочної їжі (якщо є вибір страв); переважно паломники намагаються утриматися від куріння і вживання алкоголю.

4. Потрібно пам’ятати, що паломництво не є розважальною поїздкою з метою познайомитися з чужими країнами. Відвідання музеїв, оглядання історичних та культурних пам’яток міст, у яких ви опинитесь під час прощі, звичайно, не заборонені, і часто паломницькі програми передбачають час і на це, але вони не повинні відволікати паломника від його основної мети, підміняти йому зустріч зі святинею. Адже, врешті-решт, важливі не фотографії, сувеніри та приємні враження, отримані на чужині, а те, що людина привезе з цієї подорожі у власному серці.

Під час прощі важливо також пам’ятати про правила поведінки, пов’язані з необхідністю виказати шанобливе ставлення до святого місця, традицій, прийнятих у ньому, а також почуттів інших відвідувачів святині:

• Це стосується насамперед одягу паломника, який, звичайно, має бути зручним і в потрібній мірі легким, якщо проща відбувається в спекотну пору року, проте достатньо витриманим і охайним.
• У багатьох святих місцях (особливо в східних країнах) є традиція для жінок мати на собі головний убір (панаму, шаль, хустинку); чоловікам не варто заходити в монастирі і храми в шортах та майках.
• Паломник-християнин повинен також мати на собі натільний хрестик; крім того, прочани беруть у подорож молитовники, Святе Письмо, вервиці, щоб доторкнутися ними до реліквій чи чудотворних ікон.

2016 рік проголошений у Католицькій Церкві Ювілейним роком Божого Милосердя. Тому це час для особливого паломництва – до Святих дверей милосердя. За традицією, Святі двері – це двері чотирьох базилік Риму, які стоять відкритими лише протягом Ювілейного року, а в інші роки залишаються закритими і навіть замурованими. Інтервал між відкриттям Святих дверей становить 25 років. Святі двері в розумінні Церкви є символом самого Ісуса Христа, який сказав: «Я двері: хто ввійде Мною, той спасеться» (Ін. 10, 9). Пройшовши через них, людина, що прагне покаяння і примирилася з Богом у святому таїнстві сповіді, цілковито очищається від скоєних гріхів, так начебто омилася в купелі святого Хрещення. Церква благословляє також присвячувати паломництво до Святих дверей пам’яті померлих рідних і отримати відпущення гріхів замість них. Тоді паломник ніби виконує місію молитовного заступника для тих, хто вже не в стані сам благати Бога за себе. Посланцем-місіонером паломник стає також тоді, коли у святих місцях молиться за тих, хто не зміг вирушити у прощу і доручив себе його молитвам, коли приносить Богові чужі благання та привозить із прощі часточку Божої благодаті (свяченої води, чудотворного мира) для зцілення чи покріплення хворих і немічних.

Участь у паломництві, прощі не заборонена ні для кого. До святих місць відправляються ті, хто вже багато років живе релігійним життям, а також ті, хто ще не відчув присутність Бога у своєму житті. Та якщо ви жодного разу не бували в паломництві – це певний знак, що вам потрібно вирушати в нього обов’язково! Адже не знаємо «ні часу, ні години», коли живий Бог особисто торкнеться нашого серця і все в ньому перемінить.

За матеріалами: news.ugcc.ua